Get Adobe Flash player

ПРО КРЕАТИВНІСТЬ

Стр. 1

«Креативність» - це популярний термін, яким користуються в сучасній психології, педагогиці, бізнесі, телебаченні, політиці, рекламі, менеджменті, культурі, мистецтві та інших численних галузях і сферах соціального життя суспільства.

В сучасному українському суспільстві все більш нагально постає проблема підготовки представників управлінської ланки (менеджерів) різних професійних напрямків. У цьому контексті особливого значення набуває дослідження об'єктивних та суб'єктивних якостей особистостей із креативними властивостями та розвитку їх творчого потенціалу.

Втім, незважаючи на численні теоретичні та методологічні дослідження (Айзенк, Богоявленська, Воллах, Гілфорд, Роменець, Торенс, Штернберг та ін.), проблема креативності є недостатньо вивченою. Це особливо стосується так званої “спеціалізованої” креативності, тобто такої, що має відношення до конкретних видів професійної діяльності.

Теоретичні та методологічні аспекти дослідження креативності особистості

Термін “креативність” має сучасне походження. По епоху Освіти, коли люди були творіннями Божими, що жили в створеному Ним світі, слово creative (творчий, від лат. creatio - створення) в якості терміна, що відзначає здібність творити, не використовувалось англійською мовою. Слово “творчий” як “той, що виробляє, створює” увійшло в застосування тільки в 1803 р. разом із новим словом, що стало характерним для ХІХ с., - “Его”. Сьогодні, коли людина все більше завдає на плечі роль творця, слово “креативність” стало концептуальним символом, щодо якого в свідомості людей проектуються і сподівання на найкраще, і уявляння про свободну особистість, і можливість продовжувати життя на Землі. Трансформація таємництва творчого акту в наукову проблему створює величезні труднощі щодо її дослідження, а повноцінний аналіз креативності розумів би розкриття природи людини і його створення; тому, незважаючи на колосальний накопичений наукою теоретичний та емпіричний матеріал, на сьогодні не існує поєднаної загальної системної теорії, яка всебічно і повноцінно мала би пояснити сутність поняття “креативність”, що відповідно сучасній моді використовується різними авторами в самих різних контекстах [Хиллман Дж. Миф анализа. М.: Когито-Центр, 2005. - 268 с.].

Незважаючи на те, що у вітчизняної психології поняття “креативність” і “творчість” заведено розподіляти не тільки з приводу несприятливого перекладу терміна “креативність”з однієї мови на іншу (безпосередній переклад цього слова звучить як “творческість”), але і з приводу наповнення їх різним смисловим змістом, щo склалося історично, вони залишаються достатньо близькими один до одного і створюють єдиний синонімічний ряд.

Рівень інтереса, що виявляється до теми креативності, демонструється навіть власне фактом кількості визначень, присвячених цьому явищу: Дж. Тейлор у своїй роботі з приводу аналізу творчого процесу наводить більше, ніж сто визначень креативності; існує бібліографія, що відображує тільки особливий, наприклад, французький, або італійський внесок в цю сферу психології; дослідження зарубіжних психологів з приводу методологічних підходів до проблеми креативності публікуються величезними томами [Хиллман Дж. Миф анализа. М.: Когито-Центр, 2005. - 268 с.].

З точки зору психології управління одне з найперших визначень креативності надав американський вчений, професор Стенфордського університету Джон Као: “Креативність - це цілісний процес генерації ідей, їх розвитку та переутворювання в цінності. Цей процес поєднує в собі те, що люди зазвичай називають новаторством та підприємництвом. Він відзначує одночасно мистецтво породження нових ідей і науку відточування цих ідей до стадії відтворення в дійсності”.

Стр. 2

Представник російської школи психології управління, фахівець з розвитку міст Олександр Високовський додав до цієї точки зору дуже східне визначення: “Креативність - це здатність суб’єкту створювати не стільки нові продукти, скільки нові схеми і алгоритми для створювання цих продуктів, а також схеми і алгоритми для створювання цих алгоритмів та схем. Опозицією креативності має бути репродуктивність - робота із заданого шаблону чи схеми” [Высоковский А. Креативность как ресурс. (по материалам интернет), Калужский М. Креативность как социокультурный и экономический феномен.].

Таким чином, креативність можна розглядати як інтегральний квазітермін, що поєднує в собі цілий ряд психологічних, організаційних та управлінських уявлянь.

Основні психологічні підходи до дослідження креативності

Психоаналітичний підхід.

Цей підхід до вивчення творчої активності, як і більшість інших більш раніших спробувань вирішити означену проблему, мав у своїй основі переважно окремі приклади творчості і діяльності видатних представників науки та містецтва. Пропонуючи ідею про те, що творчість народжується як результат напруги між свідомою реальністю та безсвідомими спонуканнями, З.Фрейд оголосив думку з того, що активність письменників та художників є отзвуком їх безсвідомих бажань, що виражені в соціально прийнятній формі. Ці безсвідомі бажання мають стосуватися до влади, богатства, слави чи любові.

Підтвердження таких ідей Фрейд та його послідовники намагалися знайти в діяльності видатних творців і класичним прикладом такого підходу є аналіз Фрейдом спонукальних мотивів творчості Леонардо да Вінчі [Фрейд З. Леонардо да Винчи. Психология бессознательного. - М.: АСТ, 1997.].

К.Г.Юнг, засновник аналітичної психології, розглядав креативність як потребу особистості до самореалізації, як творчій інстинкт, що має особливі властивості та не підлягає закономірностям невротичної психодинаміки. Це не дарунок чи особлива милість, здібність, талант чи професійне уміння; це - безмірна енергія, що надходить поза межі людяної психіки і примушує людину присвятити себе своєму ділу та збуджує в ньому глибокий інтерес до своєї особистості [Хиллман Дж. Миф анализа. М.: Когито-Центр, 2005. - 268 с.].

Формалізований підхід.

Одним із величезних досягнень психології ХХ ст. стала можливість достатньо об'єктивно оцінювати розумові здібності за допомогою формалізованих методів. Засновник тестування інтелекту А.Біне підкреслював, що людський розум - це різнобічне явище, яке неприпустимо зводити до оцінки одного показника. Але в науці довгий час панувало уявляння про те, що розумова обдарованість адекватно вимірюється тестами: вищий бал є свідоцтвом вищої обдарованості, за якою йдуть слідом талант і далі геніальність. Тільки у другій половині ХХ ст. ця точка зору змінилася - признаком високої обдарованості стала рахуватися не стільки здатність до вирішення тестових завдань, скільки оригінальність мислення, а саме головне - оригінальність його продукта. Традиційні тестові завдання цю особливість розуму практично не виявляли, і тому вона, вимагаючи детального вивчення шляхом створювання відповідних методів оцінки, одержала узагальнену назву «креативність».

У 1950 р. при вступі на посаду президента Американської психологічної асоциації Дж.Гілфорд виступив з докладом під назвою «Креативність», в якому відзначив, що унікальність видатних людей обмежує вивчення креативності як психологічної проблеми і запропонував вивчати її, запрошуючи звичайних людей в якості випробуваних до психологічних лабораторій, де мали використовуватися психометрічні тести. Одним з таких запропонованих Гілфордом тестів був тест на незвичайне використовування звичайних предметів, в якому випробуваному пропонувалося придумати найбільшу кількість варіантів їх використання. Через те, що більшість дослідників прийняли цю пропозицію Гілфорда, тести на «нестандартне мислення» стали на той час головним інструментом вимірювання креативності [Гилфорд Дж. (1965). Структурная модель интеллекта. // Психология мышления. М.: Прогресс.].

Стр. 3

Окрім того, Гілфорд та його працівники відокремили шістнадцять гіпотетичних інтелектуальних здібностей, що характерізують креативність, серед яких наявним чином відзначили наступні:

- біглість (кількість ідей, що виникають за деяку одиницю часу);

- гнучкість (здатність переключатися з однієї ідеї на іншу);

- оригінальність мислення (здатність генерувати ідеї, що відрізняються від інших);

- допитливість (завишена чутність до проблем, що не визивають цікавість у інших);

- іррелевантність (логічна незалежніть реакцій від стимулів).

У 1967 р. Дж.Гілфорд об'єднав ці чинники в загальному понятті «дивергентне мислення», що відібражує пізнавальну сторону креативності. Якщо порівнювати з конвергентним мисленням, яке орієнтується на відоме, тривіальне рішення проблеми, то дивергентне мислення з'являється тоді, коли проблема тільки має бути візначена і коли ще не існує раніше предписаного, встановлюваного шляху її розв'язання.

У більшості виконаних в цьому напрямку досліджень оцінка креативності брала до уваги в якості головних два показники, а саме - кількість сформульованих випробуваним ідей та ступінь їх рідкості (у порівнянні з відповідями інших випробуваних). З часом було доведено, що саме ці показники дивергентного мислення не є однозначним свідоцтвом наявності креативності як творчої інтелектуальної здібності, тому що за нестандартністю або рідкістю відповіді стоятимуть зовсім різні психологічні явища, серед яких можна бачити і дійсну оригінальність в якості виявлення творчим чином згенерованих здібностей особистості, і оригінальничення як виявлення особистісної гіперкомпенсації інтелектуальної неспроможності або психічну неадекватність віпробуваного.

По результатах наведених досліджень П.Джексон та С.Мессик, підкреслюючи цим необхідність комплексної процедури опису креативного продукту, відокремили його наступні критерії: - оригінальність (статистична рідкість);

- свідомість;

- трансформація (ступінь перетворення початкового матеріалу на основі подалання конвенціональних меж);

- об'єднання (утворення єдності та зв'язку елементів досвіду, що дозволяє виразити нову ідею у концентрованій формі).

Разом с цим, деякі вчені вважають, що оригінальні ідеї не можна відокремлювати від їх корисності, тому що в іншому випадку не можна відділити креативні ідеї від ексцентричних або шизофренічних, які теж мають бути оригінальними, але при цьому неефективними.

Так, Е.Кроплі вважає за необхідне відрізняти справжню креативність від «псевдокреативності» та «квазікреативності» - у першої є ознака новини як наслідок нонконформизму і недостатньої дисциплінованості, а друга насправді містить деякі елементи справжньої креативності, як, наприклад, високий рівень фантазії, але при цьому виникає проблема зв'язку креативності з об'єктивною реальністю.

Таким чином, слабке місце даного підходу до дослідження креативності полягає не стільки в тому, що оригінальність трактується як маловерогіднісна ідея з точки зору статистики, скільки саме в інструкції диагностичних тестів, що потребує видавати велику кількість неординарних відповідей, стимулюючи для цього не тільки процес генерації, но і ряд обхідних штучних засобів, що підвищують тільки кількість неординарних відповідей без урахування їх якості.

З цього приводу зустрічаються численні випадки, в яких високі показники креативності демонструють діти зі зниженим рівнем інтелекту та високим мотивом досягнень, що більше є свідоцтвом роботи компенсаторних механізмів та психологічних захистів. Оригінальність також має змогу бути або просто примхливістю, або признаком психічного захворювання.

Стр. 4

Так, в числених роботах, зокрема, В.Н.Дружиніна [Дружинин В.Н. Психология общих способностей. - СПб.: Питер. 2007. - 368 с.], доведено, що висока оригінальність є свідоцтвом невротизації особистості.

Г.Ю.Айзенк запропонував гипотезу з того, що креативність і різні форми психопатології мають спільну генетичну основу і виявляються через одну з рис особистості - так званом психотизмі; при цьому один і той же генетичний чинник має змогу бути схильністю до шизофренії у одного типу людей і до креативності у іншого типу. Відповідно до думки Айзенка, високий рівень психотизму схиляє до шизофренії та кримінальним формам поведінки, а помірний рівень - до високої креативності [Айзенк Г.Ю. (1995). Интеллект: новый взгляд // Вопросы психологии. № 1. С. 111-131.].

До цього висновка дійшов також і В.Н.Дружинін, який радить орієнтуватися, оцінюючи креативність, саме на помірні і середні показники креативності [Дружинин В.Н. Психология общих способностей. - СПб.: Питер. 2007. - 368 с.].

Дослідження взаємозв’язку креативності та інтелекту.

Дж. Гілфорд спочатку приєднував до структури креативності, окрім дивергентного мислення, здатність до переутворювань, точність рішення та інші саме інтелектуальні параметри, що встановлювало позитивний зв’язок між інтелектом та креативністю. Він вважав, що інтелектуальні здібності у своєму розвитку призводять до креативності. Разом с цим, в ході численних експериментів було доведено, що високоінтелектуальні випробувані мали можливість не виявляти креативної поведінки при рішенні проблеми, але не було низькоінтелектуальних креативів, тобто дивергентне мислення, яке відзначав Гілфорд, не відібражувало усіх особливостей креативного процесу та не співпадало з ним повністю.

Теорія порогу.

П.Торенс у своїх експериментах одержав певну кореляцію між показниками інтелекту та креативності, але вважав, що вона не є достатньо високою для того, щоб надавати оцінку креативності по результатах тестів інтелекту: в його експериментах дві третини креативних опитувальних “зазнали поразки” при тестуванні інтелектуальності. К.Тейлор та Д.Холанд встановили, що інтелектуальність та креативність не відрізняються одне від одного і дійшли до висновка про те, що “креативність” - це “особлива точка” індивідуальних властивостей, яка не може бути незалежною від загальної інтелектуальності. Р.Марч, М.Едвардс, Т.Хазан одержали високу кореляцію між інтелектом та креативністю: в їх дослідженнях обидва напрямки виявилися майже подібними здібностями.

Дж.Гетцельс, П.Джексон, Ж.Флешер та інші дослідники дійшли до того висновку, що креативність є незалежною від інтелекту через те, що більшість випробуваних з високим рівнем інтелекту мали низьку креативність, але найяскравіші креативні випробувані мали достатньо високий інтелект. Д.Маккіннон, К.Якимото та П.Торенс довели, що для виявлення креативності є необхідним певний пороговий рівень розвитку інтелекту; креативність та інтелектуальність пов’язані до певного рівня, вище за котрий креативність є незалежною варіантою. Така концепція одержала назву “теорії порогу”, або “теорії гілля” [Торшина К.А. Современные исследования проблемы креативности в зарубежной психологии. // Вопросы психологии. 1998, №4. С. 123-132.].

Імпліцитні теорії креативності та інтелекту.

Штернберг (1985) запропонував модель “перехрестних галузей” креативності та інтелекту. Він розпитував професіоналів в галузі фізики, філософії, мистецтва та бізнесу про їх власні теорії (популярні уявляння) інтелекту та креативності, в результаті чого з’ясувалося, що креативність містить вісім компонентів, а інтелект - шість.

До креативності, таким чином, надійшли:

- нешаблонне, нестандартне бачення;

- інтеграція та інтелектуальність;

- естетичні уподобання та уявляння;

- вміння та гнучкість, пов’язані з прийняттям рішень;

- проникливість (гострота уваги, здатність розпізнавати розуміння);

- прагнення до успіху та до визнання;

- допитливість;

- інтуіція.

Стр. 5

Складовими інтелекту, в свою чергу, стали:

- практичне рішення проблем;

- вербальні здібності;

- інтелектуальні баланс та інтеграція;

- спрямованість до цілі та її досягнення;

- контекстуальний інтелект, тобто інтелект в повсякденному житті;

- жваве, рухливе мислення.

Через такий аналіз Штернберг прийшов до того висновка, що креативність та інтелект дійсно мають спільні смуги, тобто певний рівень перехрещення [Ходкинсон Д., Сперроу П. Компетентная организация. Психологический анализ стратегического менеджмента. Х.: Гуманитарный центр, 2007. 392 с.].

Креативність, інтелект та соціальна адаптація.

М.Воллах, один із найбільш авторитетних дослідників креативності, в 60-х рр. ХХ ст. довів, що інтелектуальні тести доволі слабко пов’язані з креативними досягненнями та зовсім не пов’язані з ними при високих показниках. Поєднання креативності та інтелекту в єдиний чинник при середніх показниках М.Воллах та Н.Коган пояснили використанням в тестах інтелекту та креативності аналогічного тестового матеріалу - словісного, просторового та ін. Використовуючи гральну форму тестування креативності, без обмеження часу відповіді та при відсутності чинника змагання між випробуваними, вони одержали кореляцію, близьку до нуля між балами інтелектуальних тестів та креативністю.

В результаті їх досліджень серед учнів 11-12 років було виявлено чотири групи дітей з різними рівнями розвитку інтелекту та креативності, що відрізнялися також засобами адаптації до зовнішніх умов та засобами рішення проблем.Це діти з:

- високим рівнем інтелекту та креативності, що мали адекватну самооцінку, високий самоконтроль, цікавість до всього нового та незалежність оцінок;

- високим рівнем інтелекту та низькою креативністю, що прагнули до шкільних успіхів, але демонстрували схованість та мали занижену самооцінку;

- низьким рівнем інтелекту та високою креативністю, що відзначалися тривожністю, відсутністю уваги, поганою соціальною адаптацією;

- низьким рівнем інтелекту та креативністю, що добре адаптувалися, мали розвинутий соціальний інтелект, адекватну самооцінку, але виявляли пасивність.

Таким чином, результати цих досліджень показали зв’язок між рівнем креативності та інтелекту з особистісними якостями та засобами соціальної адаптації [Бурлачук Л.Ф. Психодиагностика. Учебник для вузов. - СПб.: Питер, 2006. - 315с.].

Вплив індивідуальних якостей особистості на показники креативності.

Недосконалість прямолінійної системи оцінки стала привідом для окремих дослідників використовувати узагальнюючу оцінку креативного потенціалу особистості по непрямим психологічним характеристикам.З цієї мети пропонувалися найбільш витончені тести як на інтелектуальні, так і на особистісні чинники креативної активності. Наприклад, можна навести тест Ф. Баррона “Нетерпіння до двозначності”. За думкою Баррона, інтелектуально обдаровані, висококреативні особи здатні витримувати незручний або двозначний стан значно довше, ніж особи некреативного складу. Стриманість в судженнях дозволяє креативному типу бачити більше можливостей при вирішуванні проблеми.

Ряд дослідників відзначають також роль конвергентного мислення у креативному процесі: так, Дж.Монета вважає, що в моделі креативності компетентність та конвергентне мислення виконують фундаментальну роль.

Точка зору щодо компетентності та ролі знань у креативності полягає в тому, що, як занижена, так і завишена компетентність з проблеми заважає креативному процесу. Висока компетентність не дозволяє перейти межі існуючих стереотипів, тому крива такої залежності має вигляд U-інвертованої кривої.

Численна кількість психологів підкреслює зв’язок креативності з такими якостями, як прагнення до порядку (Баррон), потреба в досягненні (Макклелланд, Аткінсон). На жаль, в цієї галузі дослідження креативності відсутня велика кількість експериментальних робот. Дослідження, в котрих одночасно вивчаються когнітивні та особистісні аспекти креативності, є малочисленними. Типовою при цьому є ситуація, в котрій когнітивні дослідження креативності ігнорують, або недооцінюють роль особи креатора, а дослідження в особистісних підходах не приділяють достатньої уваги уявлянням та процесам, які полягають в основі креативності [Степанов С. Что такое креативность. По материалам сайта //www.psy.1september.ru].

Стр. 6

Концепція А.Маслоу.

У своїй книзі “Мотивація та особистість” А.Маслоу написав наступне: “Що є джерелом креативності? З чого складається то головне, що ми повинні зробити для перемоги творчіх здібностей? Можливо, нам необхідно прослухати відповідний курс по креативності? Я не здивлюся, якщо в скорому часі будь хто запитає: “Куда слід імплантувати електроди, за допомогою яких ми мали би можливість вмикати та вимикати цю здібність?”… Мені здається, що концепція креативності та концепція здорової, розвинутої людської істоти, що досягла самоактуалізації, все сильніше і сильніше наближуються, і врешті-решт, мають можливість злитися в щось єдине”.

А.Маслоу відзначав також, що креативність “тут і зараз” залежить від здібності забувати про майбутнє, імпровізувати та віддавати всю свою увагу теперешньому, тобто мати вміння слухати та дивитися: “Вміння відключатися від майбутнього, структурності, контроля та передбачуваності характерна для знічев’я або для здібності радіти теперешньому, котра, по суті, ніяк не мотивована, ні на що не спрямована, безцільна, і тому ніяк не пов’язана з майбутнім. Для того, щоби навчитися слухати, цілком віддаватися якійсь справі, жити теперешнім моментом, потрібно цілком відмовитися від майбутнього, тобто навчитися радіти, ледарювати, прогулюватися, не маючи при тому конкретної цілі, розслаблятися, або, по-іншому, грати. Суб’єкти самоактуалізації мають можливість радіти таємності, дочасності, невизначеності, безструктурності”.

А.Маслоу також вважав, що креативність не можна викликати або згенерувати навмисно, але можна допомогти людині визволити її творчій потенціал [Маслоу А. Маслоу о менеджменте /Пер. с англ. - Спб.: Питер, 2003 - 416с.].

Концепція “креативного поля” Д.Богоявленської.

Цей підхід до дослідження креативності реалізовано в процесуально-діяльницькій парадигмі, що є характерною для вітчизняної науки. Д.Б.Богоявленська (1983) відокремила одиницю вимірювання творчіх здібностей під назвою «інтелектуальна ініціатива». Автор розглядає її як синтез розумових здібностей та мотиваціонної структури особистості, що виявляються в «продовженні розумовій діяльності за межами потребуємого, за межами вирішування завдання, що постає перед людиною». Відповідно гипотезі Д.Б.Богоявленської було запропоновано «метод креативного поля», що дозволяє випробуваному при відсутності зовнішнього стимулу переходити від здійснювання запропонованої діяльності до теоретичного узагальнення та аналізу запропонованої ситуації. В межах цього методу було сконструйовано декілька методик. Автор зазнав значних труднощів при пошуках зовнішнього крітерію, що був визнаний суб’єктивним і завдяки чому висновки про валідність розроблених методик не можна визначити як остаточні [Психологическая диагностика. Учебное пособие /Под ред. К.М. Гуревича и Е.М. Борисовой. — М.: Изд-во УРАО.].

Інші підходи до дослідження креативності.

На межі 60-х років ХХ ст. вже існувало приблизно 60 визначень поняття креативності. Автор відповідного обзору - Л.Т.Репуччі відмічав у той час, що “їх кількість зростає щодня”. Він проаналізував усі типи визначень та поділив їх на шість різновидностей, а саме:

- гештальтістські (що описують креативний процес як руйнування існуючого гештальту для побудови більш кращого);

- інноваційні (що орієнтовані на оцінку креативності в залежності від новини кінцевого продукту);

- естетичні, або експресивні (що акцентують творчій самовираз особистості);

- психоаналітичні, або динамічні (що описують креативність в термінах взаємовідносин трьох подструктур особистості);

- проблемні (що визначають креативність за допомогою ряда процесів вирішення завдань; до цієї категорії було віднесено і визначення Дж.Гілфорда: “креативність - це процес дивергентного мислення”);

- визначення, що не увійшли в наведений перелік - різні, у тому числі дуже узагальнені, наприклад: “креативність - це додаток до запасу загальнолюдських знань”.

Сьогодні, описуючи креативність, численна кількість дослідників використовує підхід, що запропонував, з одніх джерел, Р.Муні в 1963р., а з інших - О.Штейн в 1969р.

Дослідження креативності в ньому розглядаються з чотирьох основних напрямків, а саме як: креативний процес, креативний продукт, креативна особистість та креативне довкілля (галузь, структура, соціальний контекст, що формує вимоги до продукту творчості). Часто ці підходи використовуються разом [Торшина К.А. Современные исследования проблемы креативности в зарубежной психологии. // Вопросы психологии. 1998, №4. С. 123-132.].

Стр. 7

Підбиваючи підсумок в галузі дослідження креативності з 1970 по 1980 рр., Ф.Баррон та Д.Харрінгтон зробили узагальнення того, що було відомо про креативність, а саме:

1. Креативність - це здатність адаптовно реагувати на необхідність у нових підходах та нових продуктах. Така здатність дозволяє також освідомлювати нове в бутті, хоча сам процес може мати як свідомий, так і безсвідомий характер.

2. Утворення нового креативного продукту в багатьох випадках залежить від особистості креатора і сили його внутрішньої мотивації.

3. Специфічними властивостями креативного процесу, продукту та особистості є їх оригінальність, практичність, валідність, адекватність завданню і ще одна властивість, яку можна назвати придатністю - естетичною, екологічною, оптимальною формою, правильною та оригінальною в цей момент.

4. Креативні продукти мають можливість бути дуже різними із своєї природи: нове рішення в математиці; відкриття хімічного процесу; утворення музики; малюнка чи поеми, нової філософської або релігіозної системи; інновація в юриспруденції; свіже рішення соціальних проблем та ін.

 Таким чином, по результатах вивчення спеціальної літератури із проблеми креативності особистості, можна зробити наступні висновки:

1. В сучасній психології термін “креативність” є багатозначним, багатозмістовним та не є остаточно визначеним.

2. Дослідження креативності мають багату тривалу історію, що виражена у великій кількості та різноманітності теоретичних підходів.

3. Креативність розглядається дослідниками як процес, продукт, особистісна категорія та середовище.

4. Серед визначень креативності найбільш популярним є її визначення як загальної здібності до творчості, що характеризує особистість в цілому та є проявом її активності в різних сферах діяльності.

 

Креативність в професійній діяльності менеджера

Загальна характеристика креативності менеджера.

Креативність як якість сьогодні постає все більше актуальною не тільки для працівників творчіх професій, але і для менеджерів. Швидкий темп і багатоплановість сучасного буття потребують вміння гнучко та по-творчому реагувати на зміни, що відбуваються. Ніяка компанія не має можливості сьогодні розслаблятися, тому що конкуренція є дуже високою. Саме через це роботодавці так сильно зацікавлені в людях, що здатні нестандартно мислити, знаходжувати нові ідеї та підході до управління.

Спочатку креативність менеджерів пов’язувалась із сферою їх професійної діяльності. Наприклад, вважалося, що менеджери приватних фірм креативніше за представників керівництва великих державних підприємств, а рекламисти креативніше, ніж фінансисти. Але дослідження, що проводилися западними вченими, довели відсутність зв’язку між креативністю та сферою діяльності спеціаліста.

Креативність людини - це її внутрішня ментальна інтегральна якість, що залежить від її особистних властивостей; характерізується схильністю до домінування безсвідомої сфери, тобто до проявлення форм неадаптовної (“наднормативної”) активності, в тому числі творчої.Креативна особа також схильна до спонтанної продуктивності, інтуіції, ірраціональності та рефлексії нових можливостей [Стратегия отбора. УЧР 6а/41-42. Учебно-методическое пособие. Авторы: Г.Виндик, О.П.Санникова, А.И.Санников. Х., “Апекс+”, 2006, -120 с.].

Менеджер підключається до предметної діяльності організації як фахівець, що має відповідну кваліфікацію (знання, вміння, навички) і здатності в якийсь предметній сфері (галузь виробництва, сфера послуг, фінанси, освіта та ін.). Через те, що управління як особлива сфера діяльності менеджера все більше інструменталізується та алгорітмізується, можна також говорити про здатності та кваліфікацію по відношенню до структурних компонентів управлінської діяльності.

Загальною основою розвитку менеджера як фахівця та як компетентного управлінця є його інтелектуальні якості, до яких відносяться наступні:

- сприйняття власних здібностей в абстрактних галузях;

- установки по відношенню до професійних завдань;

- інтелектуальна результатівність (стійкість до навантажень інтелектуального характеру);

- креативність; - широта інтересів;

- темпи навчання [Стратегия отбора. УЧР 6а/41-42. Учебно-методическое пособие. Авторы: Г.Виндик, О.П.Санникова, А.И.Санников. Х., “Апекс+”, 2006, -120 с.].

Стр. 8

До мотиваційних характеристик менеджера відноситься його прагнення:

- щонайкраще реалізовати себе;

- максимально відповідати своїм можливостям;

- виконувати нові, незвичні види діяльності;

- використовувати нові способи діяльності;

- перевіряти межу своїх можливостей;

- до ризику.

Змістовна структура професійної креативності вбирає до себе наступне:

- рефлексію творчих процесів;

- розвиток творчої готовності;

- творчій потенціал;

- особистно-креативний розвиток;

- продуктивність творчої діяльності;

- пізнавальну діяльність;

- когнітивні здібності;

- антиципацію в професійній діяльності;

- акмеологічні здібності.

В якості критерієв професійної креативності відокремлюються такі:

- цінностне відношення до професії як до креативно насиченого виду професійної діяльності;

- компетентність та володіння знаннями в профільній сфері;

- сформованість вмінь та навичок ефективного управління;

- здібність до творчої діяльності;

- здібність оцінити себе як суб’єкта управлінського креативного процесу;

- здібність адаптуватися в мінливих умовах управлінського процесу;

- емоційна стабільність;

- у конфліктах стійкість до стресових ситуацій в професійній діяльності.

Критерії, показники оцінки сформованості професійної креативності в структурі особистості менеджера є виразком основних ознак її виявлення за допомогою сприйняття, розуміння та оцінювання власних креативних здібностей і можливостей та їх реалізації при вирішенні професійних креативних завдань.

Професійна креативність менеджера відібражує творчі досягнення особистості на різних етапах професійної діяльності та розуміється як здатність до створення нових професійних продуктів та досягнення високих результатів діяльності за рахунок реалізації креативних здібностей особистості.

Характеристиками креативного продукту управлінської діяльності менеджера є оригінальність, новина, корисність рішень, що приймаються, а також в цілому продуктивність управлінської діяльності, що є виразком оптимальної організації діяльності з урахуванням мінімізації енергозатрат [Стратегия отбора. УЧР 6а/41-42. Учебно-методическое пособие. Авторы: Г.Виндик, О.П.Санникова, А.И.Санников. Х., “Апекс+”, 2006, -120 с.].

Стр. 9

Методи оцінки креативності менеджера в процесі професійного відбору.

При працевлаштуванні нового менеджера роботодавець оцінює не тільки перелічені в резюме його ділові якості та професійний досвід, але і особистні характеристики.

Для цього кандидата запрошують на співбесіду. Для перевірки креативності фахівця творчої професії - менеджера з реклами, дизайнера, журналіста, редактора та ін., достатньо подивитися на його портфоліо. Креативність фахівців інших сфер діяльності, таких, як фінансисти, менеджери з продажу та ін., рекомендовано оцінювати, пропонуючи їм в якості тестового завдання будь-яку типову для компанії ситуацію, що потребує оперативного рішення. Якщо менеджер діє за стандартною схемою, що відповідає правилам компанії, то можна припустити, що він є міцним професіоналом. Але якщо кандидат на посаду пропонує неочікувану схему дії, котра, до того ж, дозволяє вирішити ситуацію найбільш оперативно або з найменьшими витратами, то його можна оцінити як креативного професіонала.

Таким чином, існує припущення до того, що креативність базується на твердих знаннях та професійному досвіді, до котрих додається гнучкий розум та творче мислення. Здатність менеджера компанії дивитися на завдання з різних боків та точок зору, запропонувати її нестандартне рішення, відсутність почуття страху перед стереотипами, вміння та бажання упроваджувати інноваційні рішення дозволяє такій компанії не тільки здійсняти ефективну виробницьку діяльність, але і випереджати своїх конкурентів, займаючи лідерські бізнес-позиції. Крім того, креативні люди щонайбільше надмірно харизматичні, і така здібність разом із загальною позитивною спрямованістю особистості мають суттєво впливати на мотивацію співробітників.

Бар’єри та трампліни креативності.

Будь-який первісно висококреативний менеджер має можливість зіштовхнутися з явищами, що блокують і ускладнюють або допомагають і сприяють виявленню його креативності, тобто з її кіллерами та хелперами, або, іншими словами, з її бар’єрами та трамплінами. Специфіка таких явищ полягає у тому, що, виникаючи і виявляючись в різних умовах, вони мають змогу як сприяти, так і ускладнювати власне креативну діяльність менеджера в залежності від чутливості його когнітивно-емоційної сфери до сприйняття такого роду явищ.

В галузі виробницької діяльності серед таких дуальних чинників відокремлюють наступні:

- загальна ситуація і атмосфера в компанії, її виробнича та фінансова надійність і стабільність;

- стан психологічного клімату в колективі у цілому та у виробничій групі зокрема;

- частість та тривалість виявлення нервовості та стресів співробітниками;

- наявність або відсутність атмосфери конкуренції та змагання в виробничій групі;

- умови навколишнього виробничого становища, комфортність робочого місця;

- недостатня оплата праці, несправедливий розподіл коштовних премій та матеріальної нагороди в колективі;

- страх утрати робочого місця, що викликається відповідальністю за наслідок здійснення можливих помилок і прийняття неправильних рішень;

- існування дуже стислих меж часу для рішення встановленого завдання;

- цілком повна відсутність меж часу для вирішування встановленого завдання;

- недостатня кількість повноважень та свободи прийняття рішень;

В галузі виробничої та особистної сфери менеджера безпосередньо до бар’єрів креативності можна віднести наступні чинники:

- несформованість цінностних орієнтацій професійно-особистного росту;

- занижена мотивація до професійного самоудосконалювання;

- завищена самооцінка;

- недостатній рівень професійних знань;

- неефективні навички міжособистної взаємодії;

- висока особистна тривожність;

- низька впевненість в собі;

- скептицизм та критичність;

- відсутність конформності та радикалізм;

- висока емоційна збудженість;

- признаки емоційного вигорання [Ротенберг В. Парадоксы творчества. http://www.rjews.net/v_rotenberg/book.htm].

Стр. 10

Рекомендації щодо подолання бар’єрів креативності та підвищенню її рівня.

Олександр Хайєм, бакалавр Гарвардського університету, корпоративний консультант та розробник учбових програм для підвищення кваліфікації співробітників компанії General Motors, відокремив близько тридцяти внутрішніх та зовнішних бар’єрів креативності особистості і запропонував ряд рекомендацій щодо їх подолання.

Усі бар’єри з цього переліку можна розподілити на три головних напрямки і в цілому навести в наступному вигляді:

1. Бар’єри суб’єктивні, що пов’язані в основному з професійною сферою:

- недостатня різноманітність навичок;

- обмежені можливості щодо придбання нових навичок;

- незначна кількість труднощів;

- послаблене відчуття персональної відповідальності;

- обмежена кількість варіантів рішення

- занижена самооцінка на виробництві.

Для подолання цих бар’єрів менеджеру необхідно підвищувати свою кваліфікацію, шукати можливості для освоювання і використання нових та незвичних навичок; брати нові виробничі завдання; переборювати стереотипи мислення; не боятися труднощів; спілкуватися з людьми, які зацікавлені в результатах праці конкретної особистості; поширювати діапазон незвичних рішень, що приймаються; стежити за якістю продукту, що виробляється.

2. Бар’єри суб’єктивні, що пов’язані в основному з особистними характеристиками:

- боязнь страху, помилки, відмови, утрати контроля за ситуацією;

- особистна вузькість мислення, його біполярність, надмірна конкретність;

- надмірна впевненість в собі;

- перфекціонизм;

- гордливість;

- установки - фільтри мислення;

- проблеми, пов’язані із фізичним здоров’єм;

- невміння організувати персональний тайм-менеджмент.

Для подолання цих бар’єрів менеджеру потрібно суттєво працювати над собою; брати участь в групових психологічних, комуникативних тренінгах та тренінгах по розвитку широти мислення, мозкових штурмах; вести активний спосіб життя; стежити за станом виробничого місця, умовами праці та правилами охорони праці; виконувати завдання відповідно до визначених планових строків.

3. Бар’єри соціальні:

- відсутність належних зразків поведінки;

- зашкарубливість, задубілість поглядів найближчого оточення особистості, у тому числі співробітників та керівників виробництва;

- існування різноманітних процедурних та регламентних обмежень;

- бюрократизм;

- надмірний тиск на особистні права, свободу волі, творчості;

- стиль відношення креатора до конформності.

Долати бар’єри із цього переліку для менеджера дуже важко. Щоби продуктивно протидіяти робочій групі, колективу, керівнику, їх зашкарубливості, застарілим нормам та правилам, потрібно мати достатню силу характеру, високу мотивацію, прагнення до успіху, впевненість в собі, силу волі, лідерські навички, підтримку близького оточення, відповідні знання та вміння, тобто виявляти себе креативною людиною з широким кругозором [Хайем А. Преодоление барьеров развития креативности и творческих способностей. По материалам сайта http://www.mainjob.ru/publications/?print=7125].

Стр. 11

Методики розвитку і підвищення креативності.

Через те, що сьогодні креативність все частіше фігурує як одна із обов’язкових умов щодо особистних якостей претендента на посаду менеджера компанії і здобула, таким чином, суттєво конкурентну перевагу при пошуках роботи, в суспільстві сформувався запит щодо такого явища, як “тренінг креативності”.

Фахівці стверджують, що креативність можна розвити відповідно принципам, запропонованим Грехемом Уоллесом для відокремлених ним чотирьох фаз творчого процесу, а саме:

- підготовка: формулювання завдання і початкові спроби його вирішення;

- інкубація: відвертання від завдання та переведення уваги на інший предмет;

- прояснення: інтуітивна проникливість в суть завдання;

- перевірка: випробування та (або) реалізація рішення.

Провідні інструктори тренінгів креативності стверджують, що індивід сам заважає своїй креативності: у кожної людини існують свої індивідуальні бар’єри, блоки та комплекси, що заважають мислити по-справжньому широко та вільно. Це може бути і “комплекс відмінника”, і боязнь помилок, і напрацьована роками звичка цілком опиратися на свідомість, і впевненість в існуванні тільки одного правильного рішення, тільки однієїї відповіді, в той час як будь-яке завдання в дійсності має множину рішень; заважає впевненість в тому, що все вже придумав хтось інший и ще щось, трансцендентне, суто індивідуальне. Відповідно, і шляхи визволення психічної енергії для креативності у кожної людини мають бути власними, індивідуальними, хоча використовуються вони вже в контексті розробленого узагальненого інструментарію.

Серед початкових вправ із серії, що має привести к підвищенню креативного потенціалу, використовуються наступні:

- фізична розминка;

- фантазії з друдлів

- спеціальних загадок-головоломок, малюнків;

- розслаблення, спокійна музика, утворення необхідного емоційного фону.

Далі постає перша фаза об’єднаного креативно-творчого процесу, а саме - формулювання завдання та спроби його вирішення под іншим кутом зору.

Для цього застосовують наступні методи:

- газетних вирізок: побудова асоціативного ряду, що або підштовхує до вирішення проблеми, або спрямовує креативний процес;

- довільно обраних слів: побудова відповідних проблемі асоціацій з обраним словом;

- “потоку”: пропонування максимальної кількості можливих рішень;

- наданого діапазону: формулювання двох межевих рішень і їх варіантів у цих межах;

- вигаданих персонажів: розгляд проблеми від іншої, вигаданої особи;

- шести капелюхів - методика Едварда де Боно, в якій пропонується знайти рішення проблеми шляхом умовного (хоча можна і фактичного) одягання на себе різнокольорових капелюхів, що передбачають відповідну ролеву поведінку;

- “mind mapping”: методика Тоні Бьюзена, в котрій процес мислення виглядає як структурний малюнок із системою взаємозв’язку між складовими елементами;

- мозковий штурм: виконаний за визначеними правилами збір можливих рішень завдань.

Усі перелічені методи допомагають генерувати ідеї, але іноді рішення не здаються достатньо задовольняючими; залишається передчуття того, що десь існує ще одно, інше, більш краще рішення. Згідно з описаними вище фазами креативно-творчого процесу далі настає фаза інкубації, коли необхідно відвлектися від пошука ідей і перевестися до іншої діяльності. Такий перехід уваги дозволяє процесу перейти із свідомого рівня на підсвідомий та продовжуватися там. Згідно словам спеціалістів, саме в цей момент виникає інтуітивна проникливість в суть завдання і до людини надходить таке довгоочікуване, осяяне, унікальне та водночас креативне рішення.

Таким чином, креативність особистості взагалі, і менеджера зокрема, можна розглядати як інтегральну сукупність психологічних якостей, що є притаманними до індивіду і які можна активно та цілеспрямовано розвивати.

В цілому за резальтатами вивчення спеціальної літератури із проблеми креативності особистості менеджера, можна зробити наступні висновки:

1. Креативність особистості, зокрема менеджера, стала впливовим аргументом, що визначає конкурентноздатність в професійному середовищі.

2. На креативність особистості впливають різноманітні чинники.

3. Креативність особистості можна розвивати за допомогою цілеспрямованих вправ.

4. До емпіричного дослідження мають надійти різні аспекти креативності, а саме параметри креативних здібностей, творчої схильності та широкий спектр індивідуально-психологічних якостей особистості.

Червень 2008 р.